Продам «аграрні» граблі. Дорого.

Українських олігархів і електорат знову намагаються «розвести» на аграрну партію. З колишнім успіхом?

Українські політики ніяк не можуть позбутися комплексу сегментарного ділення електорату за професійною ознакою. Чомусь вважається, що якщо дати партії або блоку назву, скажімо, «Партія українських залізничників», і поставити на чолі її кількох впливових в професійному середовищі людей, то 90% працівників залізниці з радістю віддадуть за неї свої голоси.

Цей міф продовжує жити в середовищі дрібних олігархів і великих галузевих чиновників, не дивлячись на те, що випадків проходження до парламенту таких сил не зафіксовано. Та все ж, не дивлячись ні на що, «грошові мішки» продовжують із завидною завзятістю витрачати кошти на галузеві проекти. Останній приклад – об’єднання Аграрної партії, Партії відродження села, Селянської партії і Української селянської демократичної партії в «Аграрну Україну».

Судячи із заяв батьків-засновників нового проекту, його основний передвиборний месидж можна висловити в кількох словах: «Село і його доля» .

Поява такого об’єднання чудово вписується в спосіб мислення українських «політиків-середняків». Зовсім недавно ці люди просто платили гроші за входження в списки різних політичних сил - починаючи з БЮТ і закінчуючи «Блоком Литвина». Тепер вирішили створити «потужну аграрну силу». Логіка проста: в Україні у сільській місцевості проживає 14,8 млн. осіб, і переважній більшості з них близька аграрна тема. З цього нехитрого ланцюжка робиться простий до божевілля висновок про те, що якщо правильно позиціонувати себе в цьому електоральному сегменті, то можна потрапити до парламенту. При цьому абсолютно не враховується невдалий досвід соціалістів і «Блоку Литвина», які на минулих виборах також намагалися з’явитися в ролі захисників аграріїв і селян.

Здавалося б, плачевний результат блоку імені Володимира Михайловича і фактичний програш соціалістами Центральної України повинні були остудити запал політиків грати в аграрно-електоральній площині. Вийшло ж - точнісінько навпаки. Цього разу в боротьбу за володіння аграрним брендом вступили не тільки політики середнього калібру, але й справжні важкоатлети.

Створення «Аграрної України» не обійшлося без значного лобі в Кабміні, що недивно, якщо пригадати прізвища і зв’язки засновників об’єднання. Тому абсолютно логічно, що Банкова також зацікавилася використанням аграрної теми і нав’язала технологічний бій. Свідченням того - блискавична зміна голови СелПУ (однієї з партій-засновників «Аграрної України») - з Олександра Яворського на близьку до Юрія Луценка Лідію Порєчкіну . І це тільки перший залп в майбутній війні між Секретаріатом і Кабміном. Війні за право монопольного і ефективного використання аграрного бренду.

Сіль ситуації в тому, що політики битимуться за проект, який на перевірку не має ніякої об’єктивної цінності. Адже з якими б гаслами не виступили «аграрії», які б плакати не розклеювалися на зупинках в глухих селах, 3% для такого проекту – нереальний показник. І навіть розписані «креативними» слоганами огорожі «Набридло годувати морду панську? Проголосуй за партію селянську!» розкладу сил не змінять. Адже все це вже було, і не раз.

Тому максимум, що може зробити політична сила «аграрного» гатунку, - це відібрати кілька десятих відсотків у СПУ і БЮТ в центральних областях країни. Ні для Юлії Тимошенко, ні для Олександра Мороза це не стане особливою трагедією...

Таким чином, боротьба на аграрному електоральному полі обіцяє нам захопливе, добре фінансоване змагання з численними учасниками зі всіх політичних сил. Ну, а той, хто виграв його як приз, отримає… гарний фантом, обрамлений колосками пшениці і гаслами, що набили оскому, на кшталт «Відродиться село, – відродиться держава!»…

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові