фото: PHL

Палата номер два

Віктор Ющенко ініціює створення двопалатного парламенту. Нудно в такій Верховній Раді точно не буде.

Не встигли депутати бунтівної Верховної Ради відправитися у відпустку, як Президент України вже закликав народ активно включитися у всеукраїнське перемивання кісточок українському парламенту. Щоб уже найближчим часом вибудувати їх за «чіткою і збалансованою системою» на тематичному референдумі.

Як саме виглядатиме президентська редакція «концептуальних основ» Конституції, говорити поки що рано. Ясно одне: сказаного Віктором Ющенком виявилося достатньо для того, щоб ґрунтовно зіпсувати відпочинок народним обранцям, а спікера Мороза - взагалі позбавити спокою. Втім, лідер соціалістів навряд чи ображатиметься за це. Бо відтепер улюблена (і практично єдина на сьогодні) ідеологічна «фішка» під кодовою назвою «Ющенко-узурпатор» наповнюється більш-менш конкретним сенсом. Що, у свою чергу, дасть СПУ можливість зробити свою виборчу кампанію хоч трохи змістовною. Більше того – успішною.

Насправді, тепер «коаліціантам» є з чим боротися. Зараз тільки ледачий не говорить про те, що президентські ініціативи (принаймні, в частині, що стосується Ради) практично слово в слово повторюють теми знаменитого референдуму Кучми-2000: обмеження депутатської недоторканності, скорочення кількості парламентаріїв і введення двопалатної системи. Більше того, в «списку Ющенка» фігурує зменшення терміну повноважень ВР. До цього, здається, не додумався навіть Леонід Данилович.

Очевидно, що всі ці пропозиції Віктора Андрійовича якщо і спрямовані на «посилення основ парламентаризму», то не у Верховній Раді, а в президентському Секретаріаті. Ідеологічна (не плутати з політичною) аргументація кожного з цих пунктів вельми сумнівна, а місцями і зовсім не витримує жодної критики. Особливо це стосується запровадження другої палати в парламенті.

Почнемо з того, навіщо Україні як унітарній державі власний аналог британської Палати лордів, якщо двопалатні парламенти зазвичай діють у країнах з федеральним устроєм? Для матеріалізації примари сепаратизму, який і без того бродить по Україні перед кожними виборами? Чи для «зміцнення представництва регіонів у законодавчому органі», як стверджує сам Ющенко?

Швидше перше, ніж друге. Реалізація системи двопалатного парламенту в наших специфічних умовах може стати одним із найефективніших інструментів насадження у ВР примусової лояльності до чинного гаранта Конституції. Бо, згідно з класичними канонам, «палата номер два» в парламенті буде на перших ролях. Саме «верхня палата» затверджуватиме (або, відповідно, не затверджуватиме) законопроекти, прийняті в нижній палаті. І складатися вона буде (знову-таки, відповідно до європейської практики) з губернаторів або їхніх повноважних представників. Кому в Україні підкоряються губернатори, відомо всім.

Є, щоправда, і російська практика, згідно з якою до в нижньої палати можуть бути «допущені» голови обласних рад. Проте в Секретаріаті Президента напевно спробують що-небудь придумати, щоб не допустити «дублювання повноважень». Дійсно, хіба можна запускати в один зал засідань, наприклад, харківського губернатора Арсена Авакова і його заклятого «колегу» з місцевої облради Василя Салигіна?.. Звичайно, ні! Віктор Андрійович обіцяв «зупинити цей хаос», а значить - так тому і бути!

У результаті, якщо збудеться заїжджений прогноз про те, що «нові вибори істотно не змінять ситуації в парламенті», «на виході» ми отримаємо досі не бачену систему стримувань і противаг: Кабмін і нижня палата, що призначила його, проти Президента і призначеної ним верхньої палати.

Як все це відбуватиметься на практиці? У вигляді нескінченної «мильної опери». «Нижні» лають Ющенка і приймають провокаційні законопроекти, які на півдорозі до президентського вето глушать «верхні». Ті, у свою чергу, лають «нижніх» і норовлять перебрати на себе частину повноважень Кабміну. Уряд люто огризатиметься, але марно, бо ставленики Президента в областях вже не просто голови обладміністрацій, а ще і сенатори.

І над усім цим нависає мудрий і урівноважений Ющенко, перемогою якого, за розрахунками Секретаріату, і закінчиться весь цей славний «міжсобойчик». Особливо якщо після виборів Олександру Морозу дійсно доведеться забрати спікерське крісло до себе на кухню. Бо за таких розкладів врятувати і примножити залишки впливовості «нижньої палати» ніхто, окрім цього визнаного майстра підкилимової інтриги, не зможе «за визначенням».

Так чи інакше, референдум Ющенка об’єктивно несе в собі серйозну загрозу «парламентаризму», що склався в Україні. І справа тут зовсім не в тому, що обмеження недоторканності, зменшення «терміну служби» і, власне, кількості депутатів приведе до значного відтоку з Ради олігархів та інших темних осіб. Головна проблема полягає в різкому зменшенні лобістського потенціалу «нижньої палати». А отже, і в перерозподілі фінансових потоків, якими вона, Рада, живе і приростає. Матеріально стимулювати «сенаторів» буде набагато складніше, а значить, і дорожче, бо гарант може у будь-який момент «дізнатися і вигнати» (а то і гірше).

Таким чином, олігархам вигідно буде домовлятися з Ющенком і його Секретаріатом. Особливо ж принциповим представникам «нижньої палати» дохідливо пояснять, що гаранта потрібно любити і у жодному випадку не кривдити.

Не дивно тому, що ідею двопалатного парламенту в багнети сприйняли всі без виключення лідери нинішніх фракцій Верховної Ради. Включаючи, між іншим, і президентську «Нашу Україну», яка гаряче підтримала відміну депутатської недоторканності, але з приводу двопалатного парламенту красномовно відмовчалася. Один лише Роман Зварич неохоче відзначив, що Ющенко «на цьому (введенні двопалатного парламенту. – Авт.) не наполягає».

Що ж, цілком можливо, так воно і є. Імовірно, що весь перелік нововведень, озвучений главою держави напередодні Дня Конституції, є не більше, ніж симетричною відповіддю на аналогічний прожект Мороза з остаточного обрізання президентських повноважень (того ж дня відкладений Партією регіонів до кращих часів). Врешті-решт, Ющенко не може не розуміти, що імплементувати результати референдуму, явно підготовлюваного на день виборів 30 вересня (раніше його провести неможливо, а пізніше – вже безглуздо), практично неможливо. Свого часу це не вдалося Леоніду Кучмі – а він мав куди більший ресурс владних важелів. Та і Захід, вражений могутньою тримісячною «рубкою» Ради і Президента, напевно не підтримає ідею, через яку конфлікт напевно відновиться з новою силою.

Проте останнім часом принцип «згоріла хата – гори і сарай» став користуватися небезпечною популярністю у вітчизняній політиці. І зараз уже важко бути впевненим в тому, що Віктор Андрійович своїм референдумом хоче лише укріпити власні позиції для подальшого торгу з лідерами фракцій майбутнього складу Ради. Врешті-решт, він і нинішній розпустив вельми сумнівним з юридичної точки зору способом… зате із залізною політичною мотивацією.

Нинішня ідея реформи парламенту політично вмотивована нітрохи не гірше. Тим паче, що в останні місяці вітчизняний «парламентаризм» показав себе так, що іноді хочеться його не стільки «укріпити», скільки викоренити взагалі.

Але в цьому Віктор Андрійович ніколи не зізнається.

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові