Країна з видом на цвинтар

За даними Світового банку, до 2025 року українців стане менше на 12 мільйонів осіб. Прийшов час для інтенсивної терапії.

Днями Світовий банк опублікував досить цікаві результати дослідження демографічних показників України. З’ясувалося, що наші дані - найнижчі серед країн колишнього СРСР і Східної Європи.

За розрахунками СБ, до 2025 року українців стане менше на 12 мільйонів осіб. Це, у свою чергу, вдарить по вітчизняній економіці: 20% ВВП «займуть» пенсії, ще по 10% піде на систему охорони здоров’я, навчання та перекваліфікацію кадрів, нарешті, 4% - на догляд за особами похилого віку. На думку керівника підрозділу економіки людського розвитку СБ Арупа Банержі, у жодній країні економіка такого навантаження не витримає.

Із сумним вердиктом пана Банержі доводиться, згнітивши серце, погодитися. А ось рекомендації Світового Банку креативом не відзначаються. На думку експертів СБ, поліпшити демографічну ситуацію в Україні можна лише шляхом збільшення витрат на соціальну допомогу, охорону здоров’я, освіту і пенсійне забезпечення, оскільки кожному п’ятому українцеві зараз - за 60 років.

Далі йде «традиційний набір від СБ»: підвищення пенсійного віку (насамперед для жінок з 55 до 60 років); збільшення податкової бази при зниженні податкового тягаря; поліпшення якості освіти та медобслуговування; нарешті, заміна догляду в лікарнях і будинках пристарілих на заохочення приватного догляду за людьми похилого віку.

Хороша порада завжди доречна, однак запропоновані реформи навряд чи вирішать проблему. І справа навіть не в тому, що формулювання СБ схожі на витримки зі студентського реферату. Аж надто швидко котиться з гори демографічний камінь. Навіть збільшення пенсійного віку для жінок, на чому наполягає СБ, не виправить ситуацію, а лише продовжить період стагнації.

Підвищення допомоги при народженні другої та кожної наступної дитини, з чим виступив Віктор Ющенко напередодні виборів, також не вирішить питання. Горезвісні 8 тисяч гривень підвищили народжуваність менш ніж на 1%. Українці красу моменту не оцінили і поголовно «робити» дітей на прохання Президента не стали. На відміну від чиновників, котрі взялися роздавати кошти, населення розуміє, що дитину мало народити. Її необхідно ще годувати, одягати, навчати тощо мінімум 16 років. А до таких довгострокових інвестицій багато хто не готовий.

Єдино можливий вихід із ситуації - збільшення рівня життя та забезпеченості конкретного громадянина. Однак зростання цих показників відбувається значно повільніше, ніж збільшення армади пенсіонерів і приріст померлих. Виходить біг навздогін, що не залишає країні практично жодних шансів. Адже про демографічну проблему політики по-справжньому згадують тільки перед виборами або на зустрічах з іноземцями - для того, щоб «вибити» грошей. Та й сама влада, незалежно від політичного колера та належності до тієї або іншої галузі, аж надто зайнята своїми схемами і проблемами.

Звичайно, у країни завжди залишається «екстрений» варіант заповнення трудових ресурсів - за рахунок іммігрантів. Особливо з урахуванням припливу їх на територію України і обставин, які і надалі «сприятимуть» подібним тенденціям.

У тому, що кількість іммігрантів із країн Азії зростатиме, а влада не зможе контролювати цей процес, можна не сумніватися. Кволий російсько-український кордон - найкращий подарунок для іммігранта-зайця, а нинішні економічні умови усередині країни цілком дозволяють залишитися на території «47-мільйонної держави в центрі Європи». Все-таки не Киргизстан і не Камбоджа, при всій повазі до цих колоритних країн....

То, може, «якщо пиятику не можна зупинити, краще її очолити»? Пом’якшити для іммігрантів умови; запросити їх у вимираючі регіони, віддаючи при цьому перевагу людям необхідних в Україні професій?

Подібного роду кроки, безсумнівно, призведуть до загострення етносоціальної ситуації і повторення досвіду Франції. Але хто сказав, що цього не станеться і без державного втручання в дану сферу?

Сьогодні багатьом видадуться наївними слова про те, що українській владі необхідно зайнятися цією стратегічною проблемою в першу чергу. Ще б, у нас на носі вибори, підвищення ціни на газ, криза влади і неодмінні геополітичні блукання в трьох соснах!

І жодної розумної думки про те, як не допустити перетворення України в рідко населену прибульцями територію між Росією та ЄС. Землю, єдиною цінністю якої є транзитна газова труба...

.

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові