Кілька у власному соку

Для участі в робочій групі з підготовки дострокових виборів запросили тільки соратників президента і прем’єра. Іншим - «прохання не турбувати».

Ось вже кілька днів засідає робоча група з підготовки до проведення дострокових парламентських виборів в Україні. Втомлене від квітневих катаклізмів суспільство з обережним оптимізмом чекає від перемовників появи «травневих тез»: коли, як і на яких умовах проводитимуться вибори? Очікування ці вкладаються в просту формулу: швидше б вони проміж собою домовилися, провели вибори – і справа з кінцем!

Так то воно так, але вже сам склад робочої групи викликає серйозні сумніви в ефективності її роботи – не в плані швидкого вироблення пакету політичного компромісу (з швидкістю підготовки документів якраз все гаразд ), але в контексті відсутності в групі політиків і громадських діячів, здатних взяти на себе роль арбітрів у суперечці прем’єра і президента, коаліції та опозиції.

Насправді, давайте проаналізуємо склад цього «творчого колективу». З боку Президента: заступник глави СП Іван Васюник, лідер БЮТ Юлія Тимошенко, лідер «Нашої України» В’ячеслав Кириленко, екс-спікер Верховної Ради Іван Плющ і ще один-два «джокери» від Віктора Ющенка; з боку прем’єра: народний депутат Раїса Богатирьова (Партія регіонів), перший віце-прем’єр Микола Азаров (Партія регіонів) і перший віце-спікер парламенту Адам Мартинюк (КПУ).

Загалом робоча група з підготовки до дострокових виборів більше схожа на президентсько-прем’єрський партійний міжсобойчик. Банкова і Грушевського чогось вирішили, що дату і формулу проведення виборів визначати їм, і лише їм, інші ж хай поки «погуляють». Як виняток в робочу групу ввели голову Ради громадськості при Президентові Івана Плюща – але, зрозуміло, в ролі «весільного генерала».

Тим часом, такий формат обговорення нюансів майбутніх виборів робить з учасників робочої групи не стільки перемовників, скільки «змовників». Бо за дверима переговорів залишили, по суті, значну частину суспільства. Це, по-перше, «середні» і «малі» партії; а по-друге, громадські організації, про необхідність участі яких у політичному процесі так люблять говорити наші топ-політики.

Ніхто, зрозуміло, не пропонує перетворити робочу группу в Ноїв ковчег української демократії, з неодмінним правом голосу (і регламентом в 30 хвилин на виступ) кожного «пасажира». Підготовка до виборів – не Універсал національної єдності з його пафосним обговоренням абстрактних істин. Але й відмовляти значній частині українського політикуму в праві на участь в ухваленні рішень щодо виборів – це, по-перше, недемократично, а по-друге, нерозсудливо. Виходить так: зробивши крок назустріч один одному, політичні небожителі вирішили законсервувати свій компроміс у вузькому колі. І замість величезного акваріума, де рибки великих і малих розмірів можуть співіснувати, не заважаючи одна одній, Україна ризикує вкотре отримати банку кільки у власному соку.

Ким слід було б доповнити горезвісну «робочу групу»? Перш за все, представниками політичних сил, що не потрапили до парламенту, – скажімо, тих партій і блоків, чиї показники на виборах 2006 року перевищили 1% від загальної кількості відданих виборцями голосів. Соціалісти і УНП, «Віче» і Блок Наталії Вітренко, Народний блок Литвина і Блок «Не так!» - всі ці структури представляють різні ідеології, але одну країну, так що ніяких звинувачень в однобокості такого формування робочої групи ні у кого б не виникло.

Крім лідерів партій і блоків, надзвичайно розумним кроком стало б залучення до підготовки виборів колишніх керівників держави. Мова йде про екс-президентів і екс-спікерів, у нашому випадку – Леоніда Кравчука і Леоніда Кучму, Володимира Литвина і Олександра Мороза. Така практика існує в державах з розвиненою демократією, чому ж ми ігноруємо чужий досвід? Адже, як би хто не ставився до цих політиків окремо, сукупний їх досвід навряд чи береться під сумнів.

На жаль, необхідність вказаних нами кроків чомусь не очевидна ні для Президента, ні для прем’єра. Воістину, вміння примусити себе піднятися над сутичкою і мислити стратегічними категоріями не властива нашим топ-політикам. А тут ще робоча група, яка вирішує найважливіші тактичні питання щодо майбутньої виборчої кампанії. Узяти хоч би терміни проведення «дня Х». Політики розуміють: вибори в липні і вибори, скажімо, в жовтні – це дві великі різниці. Ось і думає кожен з них про ситуативну вигоду своєї сторони – але ніяк не про вигоду держави. При цьому обидві сторони підозрюють одна одну в каверзі, благо накопичений за останні місяці досвід «холодних воєн» звів показник взаємної довіри «нижче плінтуса».

У таких випадках якраз був би доречним спокійний, мудрий «третейський суддя». Але його залишили маятися за дверима: наступати на старі граблі зручніше у вузькому колі.

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові