Вестмінстерська система в степах України

У свій час депутатам Кнесету було дозволено займатися профільною комерційною діяльністю. Ну чим не Україна в 2006 році?

Скільки депутати намагаються прийняти закон «Про Кабінет міністрів», стільки й ведуться суперечки про те, чи повинні депутати після приходу у виконавчу владу здавати свої мандати.

Природно, більшість «апологетів» українського парламентаризму виступають за подібне поєднання. Екс-президент Леонід Кучма із зрозумілих причин завжди виступав проти. Гадаємо, що Віктор Ющенко в цьому питанні буде з ним солідарний. В той же час, ситуація дещо змінилася.

Якщо раніше закон «Про Кабінет міністрів» був документом, звичайно ж, потрібним і корисним, але з ним можна було почекати до кращих часів, то зараз в його швидкому ухваленні зацікавлені практично всі учасники політичного процесу.

Адже після Конституційної реформи чіткі норми щодо кожного нюансу роботи державної машини потрібні як ніколи і «регіоналам», які поки що апелюють до Конституції, як норми прямої дії, так і Президента, який з жахом поглядає на трактування законодавства.

Тому абсолютно недивно, що Кабмін вирішив внести до Ради новий проект закону «Про Кабінет міністрів».

Ну і взагалі логічною виглядає реінкарнація можливості введення системи поєднання посади міністра із статусом народного депутата.

Сама система є достатньо поширеною і називається «Вестмінстерською». Зародилася вона у Великобританії і звідти розповсюдилася по державах, які раніше входили до складу Імперії. Звичайно, з її ефективністю можна посперечатися. Проте, обговорювати особливості політичної системи Об’єднаного Королівства немає сенсу. Дана система може працювати в даній державі відмінно і злагоджено, як механізм Big Ben. Але виникає закономірне питання. Чи тільки через традицію в прив’язуванні до політичної системи метрополії в колишніх колоніях і домініонах з таким завзяттям почали використовувати Вестмінстерську систему?

Питання виглядає швидше риторичним. Зрозуміло, що подібна система виглядає вкрай привабливою для еліти держав, де рівень швидкості зміни владної верхівки і корупційних схем просто таки зашкалює. Адже поєднання постів дає додаткову можливість утримати в руках лобістські віжки і продовжити заробляти чималі кошти навіть у разі зміни влади.

Подібна ситуація призводить до консервації еліти, а це, у свою чергу, означає збільшення рівня корупції. Поза всякими сумнівами, в Україні дана система працюватиме швидше за принципом якоїсь африканської або карібської країни, а не Великобританії або Японії. Адже схожість, як це не сумно, у нас більше зі світом, що розвивається, ніж із старими демократіями заходу. Та й знаходимося в Європі ми швидше географічно, ніж ментально.

Звичайно, поки що документ знаходиться тільки в розробці, і вітчизняні політики, очевидно, вивчають світовий досвід. А в ньому є немало цікавих нюансів.

Так, наприклад, в Індії міністри обов’язково повинні бути депутатами будь-якої з палат парламенту. Причому, якщо новопризначений| чиновник не є членом законодавчого органу влади, то протягом 6 місяців він повинен стати ним в обов’язковому порядку. Погодьтеся – ось лазівка для вітчизняних політиків незначного калібру.

Звичайно, при нинішній виборчій системі такий хід не є можливим. Проте, що заважає ще раз змінити Конституцію, внісши спеціальне доповнення? Адже з введенням поєднання посад у ВРУ і КМУ це все одно доведеться робити. А можна взагалі призначати міністрів недепутатів всього на 6 місяців. І «калим» за посаду можна буде отримати, і чиновники заробити встигнуть, і буде на кого всі прорахунки повісити.

Можна також звернутися до досвіду Ізраїлю. Місцеві парламентарії дуже цікаво пояснюють поєднання депутатського мандата з посадами у виконавчій владі: мовляв, коли вводилася ця норма, фахівців було так мало, що і на Кнесет, і на уряд професіоналів просто не вистачало. Ну чим не Україна в 2006 році?

У свій час депутатам Кнесету було дозволено займатися профільною комерційною діяльністю. Можливо, нинішні доморослі реформатори також захочуть використати і цей світовий досвід?

Звичайно, навряд щоб ВРУ зуміла прийняти закон «Про Кабінет Міністрів» в редакції, яка вимагає змін в Конституцію. Дуже вже витратний і тривалий цей процес. Та й навряд чи хоч хтось з вітчизняних реформаторів чітко уявляє собі, до якої системи повинна рухатися Україна. Просто навіть досвідченому політикові хочеться відчути себе соціально захищеним і залишатися у владі якомога довше.

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові