Вся президентська рать

Про те, як привільно в Україні бути «людиною Президента».

Вчорашнє інтерв’ю Романа Зварича «Коммерсанту в Украине» порадувало черговим словесним кульбітом міністра юстиції. Пояснюючи причину, через яку він, всупереч своїм обіцянкам не працювати в Кабміні Януковича, все ж таки залишився головою Мінюсту, Роман Михайлович заявив:

– Так, було таке. І я від своїх слів не відмовляюся, але незалежно від цього я був і залишаюся людиною президента, і якраз його доручення стати міністром стало причиною мого рішення. Я, звичайно ж, виконуватиму його доручення і обов’язки, які він на мене покладає.

Пан Зварич пішов добре торованою стежкою: назвавшись «людиною президента», ти і статус собі визначаєш, і знімаєш з себе частину відповідальності: якщо щось трапиться – «це воля не моя, а глави держави, якого я - вірний соратник». З таким підходом навіть порядна людина багато чого може.

Яскравіше за інших суть цього статусу висловив Володимир Щербань. «Я – людина Президента, як він вирішить, так я і зроблю», - казав Володимир Петрович під час перебування сумським губернатором. Добре розбираючись в «правах і обов’язках ЛП|», пан Щербань завжди знав, що узяти собі, а що – віддати Президентові. Читачі мають пам’ятати відображену на плівках Мельниенка розмову сумського губернатора з Леонідом Кучмою. Мова зайшла про приватизацію ВАТ «Сумихімпром», і Володимир Петрович сказав:

- Я готовий 25 відсотків віддати, і одну акцію «золоту», кому скажете. І по кожному підприємству, яке цікавить, ми віддамо, кому скажете. Хай дітям і внукам, це все одно життя, Леонід Данилович.

«Житіє» Президента визначає свідомість його оточення. «Статус «людини Президента» при Леоніові Даниловичу був дещо схожий на охоронний лист кардинала Рішельє – «Все, що зробив пред’явник цього, зроблено за моєю вказівкою і на благо держави». Недивно, що «людей| президента» в ті часи розвелася велика кількість, від Дмитра Табачника до Юрія Кравченка. Втім, варто відзначити, що примхливий Кучма своїх фаворитів часто змінював («А дворянства я можу і позбавити, Рошфор!»), тим важливіше для претендентів було реалізуватися в цій ролі тут і тепер.

При Вікторові Ющенку термін «людина Президента» набув нових контурів і синонімів («любі| друзі|», «куми|») – але не втратив своєї привабливості. З’ясувалося, що кожен, хто разом з Віктором Андрійовичем стояв на трибуні Майдану, купував предмети антикваріату чи підіймався на Говерлу, певною мірою може претендувати на почесний статус. Хто тільки не називав себе «людиною Президента»! Лаконічніше за всіх висловився львівський губернатор Петро Олійник: «Я – людина Президента і завжди буду!». Екс-міністр транспорту Віктор Бондар | розширив директорію своєї відданості: «Я, в першу чергу, - людина Президента і прем’єр-міністра». Та що там Бондар, варто лише зарядити заповітне словосполучення в будь-який пошуковий механізм – і Мережа видасть вам десятки подлібних висловлювань.

Бути людиною президента – отже, мати універсальну «відмазку|» на всі випадки життя. Яскравий тому приклад – присутність в новому Кабміні Юрія Луценка, який давно змінив прізвисько «улюбленця Соцпартії» на статус «людини Президента». Твердо пообіцявши не працювати з Януковичем, Юрій Вітальевич незабаром узяв свої слова назад, невимушено пославшись на Віктора Ющенка, та ще попутно виставив себе страждальником: мовляв, важко йти проти своїх переконань, але що робити – воля Президента.

«Людина президента» по життю стикається з крайнощами: сповнений відчуттям боргу перед главою держави, він може пуститися у всіх тяжкі, а може – нічого не робити взагалі, і тоді виходить болото, така собі кругова порука.

Характерний приклад нам дає цитата вже з сьогоднішнього «Коммерсанта»: «Один з лідерів блоку НУ в бесіді з кореспондентом «Ъ»| повідомив, що наразі «під коаліційною угодою готові підписатися 70 членів фракції». «Ми – люди президента. І цього разу від Ющенка поступила не порада, не рекомендація, а пряма директива – вступити в коаліцію. Невже ви думаєте, що ми цього не зробимо?!» - сказав він. Втім, - відзначає видання, - супротивники співпраці з антикризовою коаліцією стверджують, що подібні заяви робляться на користь окремих членів блоку. «Я думаю, все це неправда, - заявив народний депутат Микола Катеринчук (НУ). – Було проведено телефонне опитування фракції, і, за моїми підрахунками, під угодою погодилися підписатися не більш ніж 44 людей. А директиви президента – це теж брехня. Зараз партія розповідає про позицію Президента, а Президент – про позицію партії. Але насправді хтось намагається маніпулювати думкою і тих, і інших для своєї особистої користі». Кінець цитати.

Хтось з читачів може заперечити: але ж не може ж глава держави обходитися без вірних йому людей! Дійсно, але в українській політичній традиції статус «людина президента» вже давно визначає не стільки громадянську позицію, скільки багаторазовий талон на отримання благ в житті та здійснення дурощів в політиці. Узяти, наприклад, того ж Романа Зварича: після дикої, за мірками будь-якої західної демократії, історії з дипломом, Роман Михайлович, будучи «людиною Президента», відсидів у міністерському кріслі. У США ж пан Зварич, можна не сумніватися, вилетів би з посади з «вовчим квитком».

До речі, на першій батьківщині нинішнього міністра юстиції термін «чоловік Президента» більше зустрічається в кіно, ніж в коментарях політиків. Узяти хоч би однойменного бойовика з Чаком Норрісом в головній ролі. «Людина президента» в голлівудському трактуванні – фахівець з охорони глави держави від різного роду терористів з арабських країн і тоталітарних режимів. Герої фільму, як повелося, кожну хвилину ризикують життям, захищаючи Президента від куль і вибухаючих «Боїнгів». Звичайно, в стрічці багато ідіотського пафосу але, принаймні, в цій вигаданій історії немає місця політичному біснуванню на кталт «Не зрадь| Майдан!».

Та все ж більш симптоматично для американського суспільства культове кіно «Вся президентська рать» з Робертом Редфордом і Дастіном Хоффманом в головних ролях. Фільм цей, якщо хтось не пам’ятає, про Уотергейт, а назва символізує цілу армію «людей президента» - республіканця Ніксона. Ці люди, потрапивши в калошу з прослуховуванням офісу конкурентів-демократів, раз і назавжди «спалили» кар’єру собі і своєму босу.

Повчальне кіно. Чому б Роману| Зваричу та іншим «людям Президента» не переглянути його на дозвіллі?

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові