О, скільки відкриттів нам дивних…

У новому політичному сезоні варто чекати еволюції Ющенка, приватизаційних змін, кадрових утрусок і української мови Володимира Рибака

Коли ж, нарешті, вийде з відпустки український політикум? На дворі – серпень, а в новинах – штиль (якщо, зрозуміло, не враховувати трагічного форс-мажору в Донецьку і Новобогданівці). Залишається чекати, коли відкриється осіння сесія Верховної Ради, запрацює на повну потужність новий Кабмін – тоді в українську політику повернуться і драйв, і внутрішня напруга.

Насправді, інтриг в прийдешньому політичному сезоні – велика кількість. І перша з них: як скоро, і за рахунок кого, «антикризовій коаліції» вдасться створити конституційну більшість в парламенті? Адже хіба не цікаво постежити за тим, як Верховна Рада раз по раз долає вето Президента і, не оглядаючись на Банкову, перекроює «ковдру» українського законодавства? І хіба не повчально стати свідком того, як депутати залишаються сидіти на своїх місцях навіть тоді, коли в залі з’являється гарант Конституції?

Взагалі, політична еволюція Віктора Ющенка – ще одна інтрига сезону, що наступає. Вже зараз багато хто вважає Віктора Андрійовича аналогом італійського президента Карло Адзеліо Чампі, про якого, за рідкісним винятком, згадували лише в другу чергу – після прем’єра Сільвіо Берлусконі. Що, втім, не заважало панові Чампі грати свою, вельми гідну партію в італійській політиці. Чи вдасться зберегти лице Віктору Ющенку? У минулому сезоні Президент здавав свої позиції так стрімко, що нині від нього іншого й не чекають. А може, він все-таки зможе здивувати скептиків?

Немало цікавого повинно трапитися в економіці. Наприклад, яке з найбільших «безгоспних» підприємств нова влада приватизує в першу чергу? «Луганськтепловоз»? Криворізький гірничозбагачувальний комбінат окислювальних руд? Та ні, все ж таки, напевно, «Укртелеком». Адже не дарма міністром транспорту і зв’язку став соціаліст-бізнесмен Микола Рудьковський…

Нова мітла відтепер буде по-новому мести і в нафтогазовому господарстві України. У повній відповідності із законом «Посидів сам – дай посидіти іншому» з «Нафтогазу», Мінпаленерго та інших «смачних» паливних структур вичищатимуть людей Олексія Івченка, Петра Ющенка і братів Васюників.

Список інтриг сезону 2006-07 продовжує питання про зміну зовнішньополітичного курсу України. Адже не дарма сказано: економічні відносини визначають політичні. Коли це правда - тоді євроатлантичний курс України», що «закріпив, документ під назвою «Універсал національної єдності» - знадобиться метрам вітчизняної політики лише для того, щоб розкласти на ньому вологодський хліб з далекосхідною ікрою і запивати всю цю благодать пивом «Балтика». Якщо ж Віктор Янукович дотримає свого слова і зуміє стримати геоекономічну експансію Старшого Брата, - що ж, тоді буде ще цікавіше. Втім, «донецькі»та товариші», що приєдналися до них, живуть за принципом «Що нам хліб – були б пироги» - так що віддавати потенційно свій шматок «російським друзям» навряд чи захочуть. А ось спільно підсунути черствий хлібець заокеанським партнерам – мила справа!..

Але все це – питання з префіксом «макро», а публіку, як повелося, цікавлять персоналії. Наприклад, скільки протримається на посту міністра МВС в уряді Януковича Юрій Луценко? У тому, що відставка колишнього польового командира Майдану станеться досить скоро, сумніватися не доводиться: знаємо самі, що сани криві . Але як скоро? Робіть свої ставки, панове!

Кадри, адже вони й справді «вирішують все». Тому й турбує застій кадрів в українському політикумі. Ось вам ще одна інтрига: чи з’являться у вітчизняній політичній еліті нові особи? Чи в ранзі тих, що «подають надії», все так і ходитимуть Віталій Хомутинник, Євген Філіндаш і Юрій Павленко? Який, однак, сум...

З іншого боку, нудно не буде і зі старими кадрами. Наприклад, новий міністр архітектури, будівництва і ЖКГ регіонал Володимир Рибак урочисто пообіцяв вивчити українську мову (мабуть, за те, що нею тепер говорить Віктор Янукович). А як щодо першого віце-прем’єра Миколи Азарова? Адже це за його здоров’я вересневого дня 2003 хотів «випити чарку» Леонід Кучма – мовляв, «Микола Янович сьогодні вперше приборкав страх і заговорив українською мовою». І це його виступи, стрімголов, бігли слухати парламентські журналісти: одні – тому, що похапцем переплутали пана Азарова з білоруським послом; інші – просто тому, що весело…

І наприкінці – «про своє, про наболіле». Спілкуючись з колегами-журналістами, раз у раз чую тривожне: дуже скоро нас знову почнуть «ламати через коліно». Побоювання ці, якщо хто не зрозумів, стосуються свободи слова – журналісти бояться, що «синдром депутата Калашникова» незабаром охопить переважну більшість владних «біло-синіх». Доводиться колег заспокоювати: адже Партія регіонів давно проголосила однією з головних своїх цінностей свободу слова! А якщо який конфуз і трапиться, то на захист журналістів тут же кинуться Ганна Герман, Олена Лукаш або Євген Кушнарьов. І, спільно, ми відстоїмо право суспільства знати. І остаточно кануть в лету часи темників і полювання на журналістів.

Дивно, але багато колег мені чомусь не вірять. От, малодушне плем’я! Чи не так?

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові