Сезон відкритих кордонів

Інтенсивна зміна влади у всіх сферах не торкнулася однієї «хлібної теми» - кордону.

Так, поки що залишається на своєму місці головний прикордонник країни Микола Литвин. Посідає своє крісло і голова митниці Олександр Єгоров. Донецькі обмежилися лише тим, що призначили на місце першого заступника «свого» Руслана Черкаського, який раніше обіймав посаду начальника Донбасівської регіональної митниці.

Подібний підхід вельми цікавий, особливо з урахуванням активності Миколи Азарова на фронті призначень, а також активного обговорення в ЗМІ як такого, що вже відбулося, призначенняна цю посаду Дроздова. Тим часом Віктор Янукович в розпал кадрового буму чітко дав зрозуміти, що митниця залишиться із своїм старим головою. Проте це абсолютно не означає, що «донецькі» відмовилися від бажання контролювати таку цікаву сферу.

Наївно було б думати, що ці відомства для «донецьких» не становлять інтересу і тому були віддані на відкуп «Нашій Україні» або Президенту. Митниця і прикордонники – це завжди можливість заробити для ФПГ і близьких до влади товаришів. Причому з урахуванням поновлення теми ВЕЗ, зауважимо, митниця є надзвичайно актуальним відомством. Адже це тільки в теорії спеціальні економічні зони використовуються для інноваційних проектів і програм розвитку депресивних регіонів. На практиці все тривіально, і «сірий» імпорт не за горами...

Також навряд чи Миколу Литвина і Олександра Єгорова залишили на своїх місцях через близькість до старої команди. Головний митник країни дійсно «старий кадр» і встиг попрацювати під час Кучми, поки не був звільнений з формулюванням за «незадовільну організацію роботи з протидії контрабанді». Погодьтеся, навіть знаючи синусоїдально-запальний характер Леоніда Даниловича, це треба було постаратися. Єгоров – людина глибоко аполітична, йому чужі корпоративні розклади. Це радше варіант Георгія Кірпи на посту в митниці, коли функціонер намагається створити імперію «під себе».

Микола Литвин взагалі окрема історія. Іноді здається, що цей чиновник просто заговорений. Після «помаранчевої революції» аналітики пояснювали його наявність у владі компромісом Президента з братом-спікером. Після виборів, коли «МИ» досить ефектно пролетіли, було не до «погранців» - ділили значно впливовіші посади. Як утримався Микола Литвин під час «третьої» донецької хвилі – загадка.

«Ключик» до розгадки живучості старих кадрів на своїх «хлібних» постах, очевидно, простіший. Сьогодні Віктор Янукович вважає за краще призначати на ключові пости не відверто «донецьких», підпираючи їх при цьому «ахметовськими» або «клюєвськими» замами. Це й зрозуміло, адже питати за провали будуть з голови, а для ефективної «роботи» краще мати міцного першого заступника, який, будучи в тіні, контролюватиме всі потоки. Ця апаратна мудрість часів СРСР на сьогодні і є на озброєнні Віктора Федоровича.

Ну й крім того, консервація відносно зручного Президенту Литвина і Єгорова на своїх посадах - це свого роду подібність компромісу. Адже митниця і кордон – це дві бізнес-політичні теми, з якими працюють всі без винятку групи і персонажі.

Таким чином, старі фігури і нові обличчя забезпечать певну спадковість. Звичайно, на практиці це приведе до того, що кордон просто стане доступнішим незалежно від політичної орієнтації і корпоративної приналежності. Там буде правити долар, а не приналежність до якогось корпоративного клану. Однак подібна «відкритість» навряд чи буде чимось кардинально новим для країни. Таке Україна уже переживала на початку цього століття.

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові