Народження «київського клану»

Новий «київський клан» почав формуватися вже після Помаранчевої революції, коли значна частина представників великого бізнесу вирішила об’єднати свої зусилля.

Протягом останніх місяців в українській політиці відбулися важливі зміни, які для більшості залишилися малопомітними. У тіні потужних конфліктів, кризових явищ та скандалів відбулося суттєве переформатування політичного і бізнесового життя столиці і на арені з’явився давно прогнозований і давно очікуваний «київський клан». Наразі він лише заявляє про себе, роблячи перші кроки до захоплення важливих стратегічних напрямків столичного та загальнодержавного значення, але вже сьогодні можна прогнозувати, що «київський клан» відіграватиме в українському суспільному та політичному житті не менше значення, ніж раніше дніпропетровський чи донецький.

Про появу «київського клану» говорили ще в середині 90-х років і пов’язували його можливу появу з особою Дмитра Табачника, який нібито бажав згуртувати київський потенціал для боротьби з Прем’єр-міністром Павлом Лазаренком. Зрештою, Табачник позбувся крісла глави Адміністрації внаслідок конфлікту, з одного боку, з Лазаренком, з іншого – з молодою «партією влади» НДП. Табачнику так і не вдалося сформувати свій «клан»…

Згодом під «київським кланом» мався на увазі осередок, представлений у бізнесі групою «Славутич», а у політиці – керівництвом СДПУ(о). Проте ні Медведчук, ні Суркіс не могли претендувати на те, аби виступати речниками інтересів киян та закласти підвалини справжнього «київського лобі». Для цього їм бракувало союзу з мером та впливу на адміністративний апарат Києва. Відомо, що, починаючи з 1998 року, шляхи Суркіса та Омельченка різко розійшлися і вони перетворилися не просто на суперників, а й на затятих ворогів. Спроби есдеків встановити опосередкований контроль над Київводоканалом, Київенерго та банком «Хрещатик» у 2002 – 2003 роках, аби таким чином встановити контроль і над Київрадою, не увінчалися цілковитим успіхом.

Створенню справжнього «київського клану» сприяли кілька моментів. По-перше, ослаблення двох традиційних регіональних кланів – донецького та дніпропетровського. По-друге, Помаранчева революція, яка продемонструвала справжню вагу Києва (при майже рівному поділі України на Схід і Захід саме Київ вирішував долю вибору майбутнього Президента). По-третє, політична криза початку осені 2005 року, коли до влади прийшов уряд Юрія Єханурова. По-четверте, кадрова криза у вищих ешелонах влади в Україні (представники старої влади опинилися «поза грою», в новій владі відбувся розкол, що призвів до збільшення кількості «політнеблагонадійних», а представники київської команди виявилися в ситуації «кадрового резерву» для Президента). По-п’яте, наближення парламентських виборів змусило київських політиків об’єднуватися, зближувати свої позиції та починати діяти злагоджено і цілеспрямовано.

На сьогодні можна виділити дві основних гілки «київського клану» - умовно кажучи, «старий» клан та «новий», які об’єдналися на початку вересня і поступово беруть одну стратегічно важливу висоту за іншою. Обидві гілки замикаються на фігурі київського міського голови Олександра Омельченка, хоча діють переважно в автономному режимі, мало перетинаючись одна з одною.

«Старий» київський клан почав формуватися ще у 80-х роках минулого століття довкола структури Головкиївміськбуду. Центральною фігурою в системі Головкиївміськбуду був Володимир Аврумович Поляченко, котрий зумів створити згуртовану команду однодумців і друзів, яка злагоджено діє протягом чверті століття, допомагаючи один одному і підтримуючи в усьому. Якщо поглянути на біографії основних представників команди, то можна помітити цікаві закономірності: у середині 70-х років Володимир Поляченко, Юрій Єхануров та Олександр Омельченко очолювали заводи залізобетонних виробів (№1, №2 і №4) в системі Головкиївміськбуду, а потім разом рухалися по кар’єрній драбині в цій же системі. На певному етапі до цієї трійці приєдналися Станіслав Сташевський та Анатолій Коваленко.

Важливий момент: неформальним конкурентом Головкиївміськбуду вважалася структура Київжитлорембудмонтаж. У радянські часи конкуренція цих двох структур нагадувала традиційну конкуренцію між КДБ та МВС. Вихідцями з цієї структури, до речі, були Григорій Суркіс та Михайло Бродський… Але не в них справа – вони свій шанс створити «київський клан» втратили і навряд чи матимуть нові стартові можливості для цього в найближчому майбутньому.

На початку 90-х років членам команди Головкиївміськбуду вдалося посісти важливі позиції в системі управління в столиці. Згодом Юрій Єхануров говорив: «Поляченко – мій учитель, Омельченко був моїм начальником увесь час. І ви маєте зрозуміти – ми всі вийшли з цієї пісочниці».

Те, як члени команди «тягнули» один одного по службовій драбині, змушує поважати цих людей. Спершу на київські висоти пройшов Олександр Омельченко, який «підтягнув» Юрія Єханурова. Згодом не без сприяння команди Анатолій Коваленко стає представником Президента в Печерській адміністрації Києва. У 1996 році Анатолій Коваленко та Юрій Єхануров лобіюють призначення Олександра Омельченка на пост мера Києва. Омельченко добивається призначення на посаду свого першого заступника Станіслава Сташевського. Згодом Юрій Єхануров (перебуваючи в кріслі першого віце-прем’єра) просуває Сташевського на посаду міністра палива та енергетики…

На сьогодні представники «старого» київського клану рішуче заволоділи Кабінетом Міністрів. Юрій Єхануров стає Прем’єр-міністром, Станіслав Сташевський – першим віце-прем’єром, син Володимира Поляченка Юрій – міністром охорони здоров’я. До цієї групи можна додати фігуру міністра палива і енергетики Івана Плачкова, що свого часу очолював структуру «Київенерго». Можна говорити і про формальний та неформальний вплив «київської групи» на Президента України: не випадково донька Віктора Ющенка цього року пішла у перший клас до школи, директором якої є донька Станіслава Сташевського. А участь Омельченка та Єханурова в пропрезидентських політичних проектах (наприклад, НСНУ) є своєрідною гарантією успішного розвитку групи – принаймні, до найближчих парламентських виборів.

«Новий» київський клан почав формуватися вже після Помаранчевої революції, коли значна частина представників великого бізнесу в Києві вирішила об’єднати свої зусилля та активність – особливо напередодні виборів до Верховної Ради та до місцевих рад. Для київських бізнесменів програма діяльності на найближчий час полягає в окупуванні значної частини місць у Київраді та забезпеченні надійного лобі у Верховній Раді. В цьому напрямку вони побачили в Олександрові Омельченкові надійного союзника, який останнім часом вирішив перетворити представників великого бізнесу, «молодих і зубатих», на власну гвардію.

Показовим у цьому плані було призначення на посаду заступника Олександра Олександровича бізнесмена та депутата Київради Віктора Пилипишина. Віктор Петрович є власником «Експо-плази» на Нивках, підприємства «Укрфлора», торгових марок «Добра кава» та «Чай «Аскольд». Окрім того, йому належить чимала кількість інших об’єктів та підприємств на території Києва. Після Помаранчевої революції Пилипишин був заступником голови Шевченківської районної державної адміністрації, а 1 вересня мер міста Омельченко призначив Пилипишина своїм заступником.

Пилипишин у команді виконує двояке завдання. З одного боку, він став своєрідним містком-ланкою, що пов’язує і мирить Олександра Омельченка з головою Печерської райдержадміністрації Анатолієм Коваленком. Останнім часом стосунки між Коваленком та Омельченком були більш ніж натягнутими. Вони особливо загострилися після того, як Анатолій Андрійович та Олександр Олександрович розійшлися в поглядах щодо майбутньої адміністративно-територіальної реформи на рівні міста Києва (Коваленко виступив проти скорочення кількості районів у столиці). Пилипишин, однаково наближений як до Омельченка, так і до Коваленка, може стати фактором примирення двох «стовпів» Києва. З іншого боку, Пилипишин є тією фігурою, яка здатна підтягти і згуртувати в команді представників бізнесу.

Вже зараз серед осіб, котрі активно контактують з Пилипишиним, можемо вирізнити цілу групу відомих у місті людей. Це, наприклад, Лев Парцхаладзе. Лев Ревазович - депутат Київради, президент Інвестиційно-проектної компанії «ХХІ століття». До цієї структури входить близько 30 компаній, зокрема мережа торгових центрів «Квадрат», ресторани швидкого харчування «Швидко», ресторани «Первак», «Царське село», «СРСР», «Корона-Клуб», напрямок з будівництва «Житло ХХІ століття», автомобільний салон «Укравтохолдинг», проектно-будівельна фірма «Експерт», нічний клуб «Динамо-Люкс», вишгородський завод з випуску ліфтів «Карат», охоронне агентство «Ангели».

Преса вважає одним із компаньйонів Лева Парцхаладзе депутата Київради Андрія Миргородського – заступника начальника Київголовархітектури. До речі, ця структура відповідає і за землевідведення у столиці. Батько Миргородського свого часу очолював Головне архітектурно-планувальне управління УРСР і деякий час був безпосереднім начальником Олександра Омельченка.

Ще однією людиною, близькою до Віктора Пилипишина, є Ігор Вільдман – депутат Київради, людина, що контролює ринок «Петрівка». Окрім того вважається, що Ігор Лазарович має вплив на діяльність 120 об’єктів міста Києва – переважно ринків. При всьому цьому Вільдман відомий як меценат і людина, котра опікується фондом соціального захисту в’язнів - жертв нацизму. Це є додатковим ресурсом для київської групи, оскільки ця категорія населення часто залишається поза увагою політиків.

Також до команди можна зарахувати власника мережі магазинів «Фуршет» Ігора Баленка та колишнього керівника київської податкової Анатолія Брезвіна. Обоє – теж депутати Київради.

Нарешті, помітне місце в групі, сформованій довкола Пилипишина, займає Андрій Сидоров, директор авторемонтного заводу №5 на Оболоні.

Дві групи одного «київського клану» співіснували досі в автономному режимі. Проте є всі підстави вважати, що ці групи вже найближчим часом розпочнуть злагоджену, скоординовану роботу. Тим більше, що одним із факторів зближення є незрима присутність та зацікавленість у проекті спікера парламенту Володимира Литвина. Важливо відзначити для розуміння процесів, що відбуваються в Україні, що Віктор Пилипишин є керівником київської міської організації Народної партії, Баленко, Парцхаладзе, Брезвін та Вільдман входять до фракції НП у Київраді, Коваленко є членом партії і, як кажуть, має непогані стосунки з Володимиром Литвином. А якщо брати до уваги представників «старого» клану, то тільки лінивий не писав про роль Литвина в проходженні кандидатури Єханурова через парламентське «чистилище». До того ж Юрій Іванович та Володимир Михайлович є членами одного – житомирського – земляцтва, яке славиться потужною взаємопідтримкою.

Водночас у «київського клану» є чимала кількість ризиків. Головний внутрішній ризик полягає в наявності латентного конфлікту між Анатолієм Коваленком та Олександром Омельченком. Колишні друзі та однодумці на певному етапі перетворилися на конкурентів. У цьому конфлікті домінують особисті амбіції. Кажуть, що Анатолій Андрійович намагається висунути свою кандидатуру в піку Олександрові Омельченку. На цей варіант дуже розраховують в інших штабах – наприклад, люди, котрі стоять за спиною у кандидатів Миколи Томенка та Віталія Кличка. Адже Коваленко забиратиме голоси у Омельченка і сприятиме послабленню «київської групи».

Проте для нейтралізації цього варіанту існує чимало факторів. Варто зауважити, що Віктор Пилипишин (до речі, кум Коваленка) є своєрідним буфером між двома політиками і призводить до гармонізації стосунків усередині групи. По-друге, Народна партія, членом якої є Коваленко, на своїй міській партійній конференції визначилася зі стратегією діяльності на «мерські» вибори: якщо в партійному середовищі з’явиться людина, готова боротися за перемогу і котра матиме всі підстави для перемоги (рейтинг, популярність, ресурси), то партія висуватиме власну кандидатуру. Якщо ж такої кандидатури не виявиться, то партія підтримає найближчу в ідеологічному плані фігуру. Ні для кого не є секретом, що такою «найближчою в ідеологічному плані» людиною для НП є Омельченко. До речі, Віктор Пилипишин на нещодавньому брифінгу напівжартома пообіцяв, що Омельченко може – теоретично – очолити список Народної партії на виборах до Київради. Хоча сам Олександр Олександрович про це воліє мовчати. Знавці говорять, що останнім часом суперечності між Омельченком та Литвином, які були помітні навесні цього року, майже повністю усунуті. Єдина перешкода до тіснішої співпраці – членство Омельченка в НСНУ.

Хоча участь у партійних проектах навряд чи є принциповою для Олександра Олександровича. Мер міста – понад партіями та понад загальнодержавною політикою. Київ має свою політику, і членство в партіях є лише інструментом для досягнення тих чи інших цілей.

Отже, „київський клан” переживає період свого становлення. Посилення «клану» передбачається в найближчі місяці. А те, чи буде він життєздатним, залежить від двох факторів: від успіху «старої» команди на загальнодержавному рівні (маються на увазі успіхи уряду Єханурова) та успіху «нової» команди на рівні Києва.

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові