«Газпром» та решта туркменів

Скандал навколо нібито зниклого російського газу і різка заява Туркменбаши, що пішли за цим, може бути продовженням торішньої акції «Газпрому» проти України.

Минулий місяць був знаменним для України відразу двома «енергетичними» скандалами, кожний з яких взаємозв’язаний. З одного боку представники російського ВАТ «Газпром» звинуватили українську сторону в розкраданні газу зі сховищ на території України. Через деякий час Президент Туркменістану Сапармурат Ніязов зробив жорстку заяву щодо невиконання Україною взятих на себе зобов’язань з оплати за туркменський газ. Не дивлячись на те що звинувачення в розкраданні російського газу, з урахуванням політичних фігур, виглядає достатньо правдоподібно, виникнення цих скандалів не випадкове.

Історія конфлікту

В даний час одночасно діють дві угоди щодо закупівлі туркменського газу – з Україною, яка до 2007 року має право купувати до 50 млрд. кубометрів газу щорічно, і з Росією, яка купуватиме каракумський газ з 2004-го по 2028-й рік включно. При цьому обсяги постачань палива російському ВАТ «Газпром» до закінчення нині чинного контракту з Україною будуть порівняно невеликими. Так, в 2005-2006 роках «Газпром» купуватиме не більше 10 млрд. кубометрів газу. Проте, російська сторона після закінчення нинішнього контракту з Києвом повинна довести цифри закупівель туркменського газу до 70 млрд. кубометрів. Спроби диверсифікувати постачання газу до України робилися ще при президентстві Л.Кучме. Саме тоді вперше почалися розмови про 25-річний контракт на постачання туркменського газу. Проте, конкретні умови постачань офіційний Ашгабад не обговорював, чекаючи підсумків виборів в Україні.

З 1998 року в Туркменістані відзначається стабільна тенденція до постійного збільшення обсягів видобутку і експорту природного газу. За прогнозами туркменської сторони, протягом трьох років експорт газу з цієї країни становитиме 100 млрд. кубометрів за рік. Таким чином, зважаючи на обсяги видобутку і контрактні можливості Туркменістану, одночасне виконання 25-річних контрактів з Україною і Росією на перший погляд цілком реальне. Проте, ще в 2002 році американські аналітики поставили під сумнів можливість різкого збільшення експорту туркменського газу, мотивуючи це станом газопровідних систем, побудованих ще за часів Союзу. За оцінками Dow Jones Newswires, в 2002 році потужність туркменських газопроводів становила 47 мільярдів кубометрів за рік, в той час, як сам Ніязов заявляв про цифру 70 мільярдів кубометрів. До цього слід додати і стан казахської газотранспортної системи, яка сьогодні може забезпечити трохи більше 60 мільярдів кубометрів за рік. На сьогодні експорт газу з Туркменістану до України і Росії здійснюється єдиним маршрутом – газогоном «Середня Азія – Центр», що проходить з Туркменістану через Узбекистан і Казахстан до Саратова і далі російською газогінною системою. З початком обговорення питання про підписання 25-річного контракту з Україною в 2004 році обидві сторони засуджували можливість будівництва нового газогону на базі малопотужного Деярлик-Європа, проте справа не дійшла навіть до обговорення ТЕО проекту із-за президентських виборів в Україні.

Російська сторона, безумовно, усвідомлює ризики, пов’язані із станом газогінної системи Туркменістану, і сумнівається в можливості країни забезпечити довгострокові постачання відразу у двох напрямках, тим паче, що постачання туркменського газу до України будуть пов’язані з використанням ресурсу і російської газогінної системи. При цьому важливо, що в період з 2005 по 2007 рік експорт туркменського газу до України буде значно більшим, ніж в Російську Федерацію, що створює додаткові ризики для енергобезпеки РФ (особливо південно-східних регіонів) на цей період.

Сумісна атака

У зв’язку з цим, з 2004 року російський ВАТ «Газпром» почав проводити спеціальні інформаційні заходи в цьому напрямі. Так, наприклад, під час 9-ої міжнародної виставки-конференції «Нафта і газ Туркменістану 2004» один з керівників «Газпрому», що побажав залишитися неназваним, заявив про те, що російський газовий монополіст повністю контролює експорт туркменського газу. При цьому в розмові з кореспондентом туркменського інформагентства nCa, він заявив про те, що «Газпром» остаточно переміг в боротьбі за право розпоряджатися абсолютно всіма запасами природного газу Туркменістану. Проте, у зв’язку з виборами в Україні, інформаційна кампанія була припинена. Важливу роль зіграв і провал перемовин про зниження цін на газ під час весняного візиту Віктора Ющенка до Ашгабада. Всі ці чинники відстрочили проведення другого етапу боротьби. Недавній скандал із «Газпромом» навколо нібито зниклого російського газу може бути якраз продовженням торішньої акції. В усякому разі, за інцидентом з російським газом послідував нехарактерний як для східної зовнішньої політики коментар президента Туркменістану щодо невиконання Україною умов оплати за постачання туркменського газу. «Ви нас дурите красиво, а гроші крутяться у вас», — цю фразу Ніязова на адресу керівництва компанії НАК «Нафтогаз України» швидко розтиражували російські агенції. Не дивлячись на суперечливу інформацію про розмір українського боргу перед Ашгабадом, заява Сапармурата Ніязова явно була викликана інформаційною «обробкою». Враховуючи потужні позиції «Газпрому» в Ашгабаді, не виняток, що інцидент з непідтвердженим розкраданням російського газу став додатковим «підтвердженням» наданої йому через певні канали інформації. Слід враховувати, що ключові маршрути експорту туркменського газу проходять територією Узбекистану і Казахстану, де ВАТ «Газпром» має потужне лобі, здатне чинити вплив на формування остаточної ціни на газ за рахунок зміни транзитної політики.

Проблеми для Івченка

Непрямим підтвердженням цього є наступні події. Не дивлячись на спроби глави «Нафтогазу України» запевнити громадськість в крайній вигідності розрахунків з туркменською стороною валютою, подібні тези – не що інше, як погана міна при поганій грі. По-перше, ситуація в економіці України і так залишається достатньо тривожною, що ставить під сумнів наявність вільних, не передбачених бюджетом коштів, коштів для розрахунку за туркменський газ. По-друге, така ситуація створює прецедент для російської сторони, яка також може перейти на 100% оплату валютою у всіх зовнішніх операціях з Україною (що, до речі, підриває оптимістичний настрій Нацбанку щодо курсу національної валюти). По-третє, спроба зарахувати газ, все-таки виявлений у сховищах України, в рахунок оплати транзиту російського газу через територію України може бути нічим іншим, як спробою спровокувати дефіцит в кінці року. Єдиним позитивним моментом грошової оплати за туркменський газ є закриття клірингових механізмів і організацій (як, наприклад, Кліринговий будинок «Нафтогаз України»), що давали можливість здійснення розкрадань в особливо крупних розмірах через реалізацію тіньових схем.

Порятунок – в консорціумі?

Та все ж, не дивлячись на тривогу російської сторони, позиція Туркменістану дає підстави для позитивних прогнозів. Вартість планованих газопроводів для експорту туркменського газу до Китаю, а також до Туреччини по маршруту Баку-Езурум надзвичайно велика і вимагає залучення колосальних інвестицій, що зберігає орієнтацію на ключових імпортерів туркменського газу: Росію, Україну і Іран. Ситуація може певним чином змінитися від реакції туркменського керівництва на відкриття родовища газу на шельфі Індії. Раніше Ашгабад достатньо прохолодно реагував на проект постачання газу до Афганістану і Пакистану з можливим продовженням до Індії – так званий газогін «Центгаз». Далі підписання меморандуму з Душанбе, Кабулом і Карачі справа не пішла. Після заяви індійської сторони про відкриття родовища газу, Пакистан може активізувати пошуки інвестицій і перемовини для реалізації цього амбітного проекту. Проте, при найбільш оптимістичних прогнозах запуск цього газогону можливий не раніше, як за 7-10 років.

Поза всяким сумнівом, позицію «Газпрому» могло б пом’якшити швидке створення газотранспортного консорціуму, що передбачає Узбекистан, Казахстан, Туркменістан, Росію і Україну. Такий формат дозволив би привернути достатню кількість інвестицій для модернізації пропускних спроможностей існуючої системи «Середня Азія – Центр» і здійснити будівництво додаткових магістралей. Проте, досвід газотранспортного консорціуму, що намагався стати на ноги при правлінні Кучми, навряд чи викличе ентузіазм, особливо в Казахстані і Туркменістані.

У підсумку запевнення самого Ніязова про намір підписати 25-річний контракт з Україною є, безперечно, приводом для оптимістичних прогнозів. Проте, ситуація може змінитися до вересня, у випадку якщо НАК «Нафтогаз України» або сам уряд дасть хоч би один негативний сигнал, як це було в нафтовому секторі навесні цього року.

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові