Анатолій Степанович Нестор-літописець і Леонід Данилович Діоклетіан

Для повноти картини про «помаранчеву революцію» залишилося написати книгу Вікторові Федоровичу Януковичу. Бажано, щоб екс-прем’єр зробив це у співавторстві з дружиною. Більшість інших відомих (і не дуже) політиків про революцію вже написали.

Мало хто міг передбачити, що книгу про революційні події, які мали місце в Україні наприкінці минулого року, напише Анатолій Степанович Гальчинський. Ну нехай Колесніков з російського «Комерсанту», ну вітчизняний Данило Яневський з «каналу чесних новин», але доктор економічних наук, заслужений діяч науки і техніки, професор, багаторічний радник президента Леоніда Кучми… Несподівана креативна знахідка.

Презентація твору під назвою «Помаранчева революція і нова влада» відбувалася в приміщенні президентського фонду Леоніда Кучми «Україна», за присутності власне автора книги і колишнього глави держави. Потрапити в імпозантний будинок на розі вулиць Пилипа Орлика і Шовковичної виявилося складніше, ніж у Кабінет міністрів, і набагато складніше, ніж в парламент – цікавих журналістів запускали по троє, пильно перевіряли на предмет наявності «чогось не такого». Зрештою, зрозуміти охоронців можна – то їхня робота, а сам будинок Фонду справив приємне враження. З середини найадекватніше визначення для легендарної споруди варто почерпнути з молодіжного сленгу, що прийшов до нас з Росії – «гламурнєнько», зовнішності хати пасує формулювання з того ж контексту - «готічно».

Вступне слово Гальчинського було розлогим, і перших хвилин десять Анатолію Степановичу навіть вдавалося уникати звукосполучення-паразита «так сзать». Всі звернули увагу на його слова про те, що найрезонансніша подія минулого року у книзі називається Помаранчевою революцією – з великої літери, без лапок чи неприємного доповнення «так звана». Назвав революцію автор також і «часом національного пробудження». В цей час Леонід Данилович, який стояв поруч біля другого мікрофону, посміхався майже, як Джоконда, потім демонстративно взяв книгу (спалахи бліців), яку трохи погортав, а потім крутив її весь час у руках. Згадувалися слова дружини колишнього президента Людмили Миколаївни про внука Рому «хлопчика активного і непосидючого», очевидно, первісток Олени Леонідівни вдався в свого дідуся.

Ті, хто очікував, що Гальчинський буде розповідати, як носив «революційну колоду» або згадає (як Литвин), що його рідні різали канапки для демонстрантів на майдані, помилилися. Анатолій Степанович, хоча й віддав належне народному здвигу, постарався в лірику не впадати. А коли мова зайшла про політиків, які прийшли до влади після революції, то став дуже критичним – Україна, на його думку, скочується до «путінської керованої демократії», в економіці спостерігаються необільшовицькі кроки, філософії подолання соціальних проблем нема etc.

Попри всю повагу до радника екс-президента, виступу самого Кучми чекали з більшим інтересом. Леонід Данилович сподівання виправдав. І хоча була у його виступі фраза про те, що давати оцінку діям нової влади рано, бо працює вона ще надто мало часу, згадав колишній президент і амбіції вчорашніх революціонерів, деякі з котрих ведуть себе, ніби Україна «свєрхдержава», дав кілька порад своїм наступникам, пообіцяв, що партійним квитком обзаводитися не буде і в парламент не піде. А найцікавішим моментом стало одкровення Леоніда Даниловича про те, що опозиції в Україні нема і його віра в те, що політична реформа таки буде реалізована. Фраза Гальчинського про революцію, яка була проти влади, але фактично владою була підтримана все розставила на свої місця. Другий президент України може позиціонуватися, як римський імператор Гай Аврелій Валерій Діоклетіан, котрий, накоївши за час свого правління багато чого (від розширення прав магнатів до розправи з інакомислячими), а потім склав з себе повноваження і жив у помісті в містечку Салоні (це, напевне щось подібне до будинку на вулиці Пилипа Орлика). Кучма також може говорити, що від влади він пішов сам, а з гарним пабліситі і цікавими книжками це зробити можна ефективно і гарно.

Головний висновок з книжкової імпрези – Леонід Данилович не рекламуватиме піцу, як Михайло Горбачов, і не усамітниться з вудочками, як Борис Єльцин. Навряд чи він стане миротворцем і їздитиме по планеті, як Джиммі Картер, і хвороба Альцгеймера, як у Рональда Рейгана, вітчизняному президенту у відставці також наразі не загрожує. Фонд Леоніда Кучми, очевидно, відіграватиме неабияку роль в політичному житті, навіть незважаючи на те, що шість мільйонів від «Динамо», виділені «на благодійність», довелося повернути.

Вже після проведення презентації книги стало відомо, що на літературну стезю ступив і Леонід Грач, який випустив книгу «Україна після Кучми». Who next?

  Друкувати |  Обговорити |   Відіслати статтю другові